ВИКОРІНИТИ «ДОГОВІРНЯКИ» МОЖНА НЕ ЗАКЛИКАМИ, А НОВАЦІЯМИ

— Я, на відміну від багатьох тренерів, вже давно зрозумів, що в нашій професії до такого потрібно бути завжди готовим — це природний процес. А по-друге, жодної провини я перед командою та клубом не відчував і не відчуваю. Скажу відверто, проблеми в мене розпочалися після того, як я відмовився здати ігри «Шахтарю» і «Динамо». Причому «плавити» мене почали свої ж гравці. Адже я їм не дав підзаробити. Після цього «Таврія» почала «сипатися» всім підряд, хоча за своїм потенціалом ми могли спокійно бути щонайменше в четвірці. Але що тепер поробиш, то справа вчорашнього дня.
Щоправда, невдовзі після того, як згадане інтерв’ю побачило світ, з’явилося спростування Олега Федорчука. Те, що видавалося за його слова, він назвав маячнею. Втім, для обізнаних з кухнею нашого футболу маячнею видається невтомна «боротьба» його керманичів з договірними матчами, що нагадує діяльність Дон Кіхота. Далі залякувань, декларацій і меморандумів справа не просувається. Навіть періодичні обіцянки керівника ФФУ Григорія Суркіса викрити і показово покарати винних у «договірняках» так і залишаються обіцянками вже впродовж десяти років. Воно й зрозуміло. Адже тут закопаний справжній спрут взаємозалежних корупційних схем і зв’язків. Почнуть викривати когось одного (а це підсудне діло), то він «здасть» всіх інших. Якщо потягнути за нитку, то розмотається весь корупційний клубок. Відтак чимало функціонерів, тренерів та футболістів будуть змушені у кращому разі залишити футбол.
Через що і справу з висловлюваннями Федорчука швиденько поспішили зам’яти. Власне, це не перший випадок подібного плану. Проте за часи незалежного українського футболу найбільшим покаранням за підозру в договірній грі було зняття турнірних очок з бориспільського «Борисфена» та житомирського «Полісся».
Друга свіжа історія також пов’язана з підозрою в договірній грі у першій лізі, що відбулася у Стрию між командами «Карпати» (Львів) та «Спартак» (Суми), в якій перемогли львів’яни 2:1. Почесний президент львівського клубу Петро Димінський давно ворогує з братами Суркісами. Відтак він відкидає підозри щодо домовленості про результат цієї гри й розслідування цієї справи видає за зведення рахунків. Ось як висловився з цього приводу Петро Димінський на офіційному сайті ФК «Карпати»:
— Мабуть, не лише уболівальникам «Карпат», а й усім іншим шанувальникам футболу в Україні зрозуміло, що дехто побоюється виходу нашої команди у вищу лігу. Адже з моїх вуст лунають погрози імперії, яку створювали брати Суркіси впродовж багатьох років. Я ж наполягаю на створенні прем’єр-ліги: завдяки їй вдасться покінчити з монополією Суркісів. Хочеться, щоб наш чемпіонат був таким же чесним, як російський. Що означає створення прем’єр-ліги? Стратегічними питаннями, на кшталт укладання футбольного календаря, призначення чи дискваліфікації суддів, займатимуться виключно клуби в особі своїх президентів. Місією ПФЛ та ФФУ в такому разі буде лише виконавча робота. Всі клуби: і лідери, і середняки, і аутсайдери повинні мати рівні права... Сьогодні ж, як не прикро мені це констатувати, ситуація абсолютно протилежна. Для «Динамо» у чемпіонаті створено тепличні, пріоритетні умови. Інтереси ж решти клубів беруться до уваги за «залишковим принципом». Мою ідею підтримує чимало футбольних фахівців. Про це я говорив не лише з багатьма тренерами, а й з футболістами, які грають у вищій лізі. Усім цей футбол, який нині називають українським, вже став поперек горла. Мені смішно вислуховувати ці натяки: мовляв, ми купили у «Спартака» матч у Стрию. Про це не може бути мови! Усі спроби Суркіса тиснути на мене ні до чого не призведуть. Тільки-но «Карпати» вийдуть у вищу лігу, настане крах його імперії.
Звісно, цього краху очікує не тільки Димінський. Тільки це не самоціль. У цій справі дуже важливо, аби імперія одних не змінилася імперією інших. У мене особисто від перегляду двох голів на останніх хвилинах зустрічі «Карпати» — «Спартак» виникли сумніви щодо щирості намірів почесного президента «Карпат». Мені можуть закинути, що за нинішньої ситуації в нашому футболі абсолютно «чесними руками» неможливо домогтися турнірних успіхів, а відтак і руйнацій управлінських імперій. Мовляв, прийдемо до влади, а потім вже почнемо працювати чесно й справедливо.
У принципі таке теж можливе. Хоча часто доводиться спостерігати повторення пройденого, якщо не відкат назад. За прикладами далеко ходити не треба — візьміть хоча б нинішню політичну владу (вчорашню опозицію). І суть проблеми не тільки в небажанні оновити ситуацію, принципово змінити її на краще, а часто у незнанні і невмінні це зробити. Винайти й застосувати на практиці відповідні інструменти, схеми й принципи, які б унеможливлювали всяку закулісну гру, а не потрясати повітря закликами до чесності й непідкупності.
Десять років тому Григорій Суркіс на чолі новоствореної ПФЛ розпочинав свою боротьбу з корупцією у футболі прийняттям «Меморандуму чесної гри». Після чого не раз проголошувалися всілякі заклики, меморандуми, постанови, клятви і т. ін. А наш футбольний віз і нині там — у трясовині хабарництва й корупції. Це при тому, що гроші в нашому футболі крутяться чималі й з року в рік все більші. Тільки крутяться вони якось «не так» (недарма керманич нашого футболу подався до однойменного політичного блоку) — не чесно й прозоро, а значною мірою підкилимно.
Вже кілька років в «Українській газеті плюс» висловлюються міркування щодо новаційних принципів і методів проведення чемпіонату України, які б максимально унеможливлювали договірні матчі. Вочевидь, нинішнім футбольним керманичам довго доходить. Відтак варто ще раз повторити для потенційно майбутніх, принаймні бажаючих ними стати. Продавши права на телетрансляцію чемпіонату, використати ці гроші на преміальні командам за набрані очки. Як це робить УЄФА для команд, що виступають у Лізі чемпіонів. А також запровадити преміальні для самих футболістів — безпосередніх учасників кожного матчу, в якому вони перемогли, або здобули нічию. Ці призові має сплачувати організація, що проводитиме змагання (не важливо, як вона називатиметься — «Професіональна ліга», «Прем’єр-ліга» чи по-іншому), безпосередньо переказами коштів на банківські рахунки футболістів. Це в додачу до сум, передбачених контрактами гравців зі своїми клубами. У разі запровадження подібного принципу і клуби, і безпосередньо футболісти будуть зацікавлені і головне — отримають стабільну й гарантовану можливість чесно заробляти гроші, а не продавати матчі чи «сплавляти» тренерів, які не дають це робити. 

Олександр НАКАЗНЕНКО,
співкоординатор громадського Руху
«ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ»