Георгій ЩОКІН: «ПЛЕКАЮЧИ ДУХОВНІСТЬ НАЦІЇ, МИ РОБИМО ЇЇ НЕПЕРЕМОЖНОЮ»

Днями у місті Херсоні відбувся Форум національно-патріотичних сил. Гадаємо, наших читачів зацікавлять відповіді голови Української Консервативної партії на запитання журналістів та учасників цього зібрання.

Національну власність, незаконно приватизовану чи просто нахабно вкрадену, необхідно повернути  

— Георгію Васильовичу, якими будуть перші кроки українських консерваторів, коли вони прийдуть до влади? Бодай у найголовніших сферах українського буття…

— Насамперед необхідно прийняти  Закон про  українську державотворчу націю, законодавчо затвердити довгострокову програму її захисту. Чому?  Бо, наприклад, вилучення з паспортів графи «національність» дуже небезпечне для самого існування української титульної нації. Оскільки з часом може постати питання про те, що  господарями надр, землі, інших природних багатств України можуть стати неукраїнці. Тому такий Закон конче необхідний. Необхідно також  реалізувати гасло, під яким ми разом з вами виходили на Майдан: «Бандити повинні сидіти в тюрмах!», повернути в національну власність усе, що було незаконно приватизовано або просто нахабно вкрадено.

Щодо сільського господарства, то його треба піднімати через державне кредитування, змінювати банківську систему, яка повинна бути тільки національною і жодним чином не залежати від федеральної резервної системи Сполучених Штатів Америки чи від банків, розташованих у Росії. Має відбутися військова реформа, основна ланка якої — відновлення військового козацького стану, — своєрідного кадрового резерву для підготовки українських військовиків.

Серед першочергових завдань також адміністративно-територіальна реформа, мета якої — повернутися до наших історичних витоків, тобто до земель часів іще Київської Русі, де формувалася прадавня археологічна культура. Бо кожний субетнос може гармонійно розвиватися тільки в притаманній йому природній ніші. Вона ж зумовлює й особливості матеріального виробництва: вирощування хліборобських культур, видобуток тих чи інших корисних копалин, чи, скажімо, розвій народних промислів…

Піраміда влади має бути українською

Головне нині — українізувати владу. Бо жодна із цих достатньо обґрунтованих реформ (а  до розробки їх було залучено чимало досвідчених фахівців-науковців) не може бути реалізована за умов чужинської антинародної влади. Якби вона не була антинародною, тоді 500 тисяч українців не зникало б  із теренів своєї Вітчизни щороку. Через це нині ще не можемо вести мову про весь спектр розбудови суспільства, беремо натомість  найважливішу ланку цього ланцюжка — владу. Якщо ми її законодавчо українізуємо, то зможемо обрати український уряд. А відтак — змінити ситуацію й на рівні областей, міст, містечок, районів. Таким чином буде побудована українська піраміда влади, в якій українці посядуть провідні місця. Бо ніхто, крім українців, не може бути відповідальним за стан справ у державі, за розвиток України.

Український народ може конкурувати з будь-яким народом світу в будь-якій сфері буття

— Як ви ставитесь до таких наддержавних утворень, як ЄЕП, ЄЕС, НАТО?

— Однозначно проти. Проти ЄЕП, проти ЄЕС, проти НАТО, проти будь-яких міждержавних структур, які мають наддержавні органи управління. Тобто якщо ми конституційно визначилися, що Україна має позаблоковий статус, то необхідно цього й дотримуватися, не поспішати у жоден із цих блоків. Тобто можна співпрацювати з ними, але в жодному разі не допустити вступу України в якесь нове тоталітарне об’єднання. Наприклад, як колишній СРСР, чи СНД, чи ЄЕП. Те ж саме — ЄЕС і НАТО. Ми лише п’ятнадцятий рік, як незалежні. І що — скидати незалежність і бігти в якесь із названих вами тоталітарних об’єднань? ]

Україна — самодостатня, а Український народ може конкурувати в будь-яких галузях людської діяльності з будь-яким іншим народом світу. І тому вважаємо, що нам необхідно торувати свій, суто український шлях. А здаватися в полон НАТО чи ЄЕП на чолі з Росією — це, безперечно, — не шлях національного розвитку.

В політику пішли, щоб захистити право українських дітей на освіту…

— Георгію Васильовичу, свого часу Вам поталанило заснувати Міжрегіональну Академію управління персоналом, відому нині в цілому світі, а не лише в Україні. Тож, здавалось би, для чого було йти в політику?

— Нині, на жаль, виникла така  вкрай парадоксальна, якщо не сказати драматична ситуація в Україні, коли українські недержавні вищі навчальні заклади починають … знищувати. Там, де є щось українське, сприймається українською псевдоелітою як щось вороже. Тому навіть створення Української Консервативної партії — один із своєрідних засобів захисту дітей, які сьогодні навчаються і не тільки в МАУП, але й в інших вищих навчальних закладах. Необхідно протриматися, поки вони підростуть і прийдуть нам на зміну… За такої ситуації нам, науковцям-освітянам, довелося взяти на себе зовсім не властиві функції й піти в політику.

Розпорошити Україну не вдалось, але…

— Що Ви думаєте про адміністративно-територіальну реформу, яку так затято було розпочинав здійснювати Безсмертний…

— Я вже критикував його пару разів, і ще раз говорити про нього чи не забагато честі? Втім, стисло скажу, що затіяна ним реформа — з точки зору управління — це безглуздя. Безсмертний і Рибачук з його євроінтеграцією — віце-прем’єри без портфелів. Буває хіба що міністр без портфеля, і то на дуже незначний час, а це — віце-прем’єри без міністерств, без відомств, тільки посади. Пригадую, на одній із прес-конференцій на телебаченні хтось із журналістів запитав його: скажіть, будь ласка, а навіщо адміністративна реформа? А той напускає на себе такий дуже важнецький вигляд і каже: «Ви розумієте, кожний великий державний реформатор увійшов в історію,  завдячуючи лише адміністративній реформі…»

Тож ним рухає амбітне бажання ввійти в історію … автором адміністративно-територіальної реформи. Причому, наскільки я зрозумів, Безсмертний і Ко намагалися втілити в Україні модель часів… великої масонської революції у Франції. Бо ми, мовляв, займаємо таку ж територію, як і ця країна. Така, з дозволу сказати, реформа поділила б Україну на малесенькі округи. Розпорошила б її на атомізовані осередки, якими можна керувати, згідно з теорією керованого хаосу, про яку міг би довго й предметно розповідати мій колега  Микола Сенченко.

…Нами керують невігласи й себелюбці

Якщо ж повернутися до справжньої адміністративно-територіальної реформи, то слід зазначити, що області за радянських часів були нарізані доволі штучно. Скажемо так: партією «для успішного управління». А природно — за принципом того, наприклад, як з’явилися перші відомі нам з вами археологічні культури — черняхівська, зарубинецька. Люди, які й донині живуть на цій землі, найбільше відповідають цьому ландшафту. Звідси випливає той чи інший вид виробництва, найбільше притаманний цій людності.

Потім — Київська Русь, князівства якої лежали переважно на землях, які об’єднували певний субетнос з довкіллям. Мешканці цих земель входили в єдиний український етнос. Але кожен етнос мав свою відмінність, особливість. Таких територіальних округів не може бути більше десяти-дванадцяти як історичних земель. Але це — природний поділ, найдоцільніший з точки зору управління країною, а не заради того, щоб Безсмертний увійшов в історію. Для чого? Він же й так Безсмертний.

Хотів би висловитися в цьому зв’язку щодо  призначення  на високі державні посади людей відверто примітивних, маючи на увазі нинішній склад уряду. У нас в академії нині приблизно п’ятдесят з половиною тисяч студентів  і п’ять тисяч співробітників. Так от: дві третини з нинішнього складу уряду я ніколи б не запросив до керівництва Академією, в якій лише близько шістдесяти тисяч людей. А урядовці намагаються керувати сорока семи мільйонами наших співвітчизників. Це просто жах.

Держави, що багато нагрішили, неминуче зникатимуть

— Георгію Васильовичу, хотілось би довідатися про Ваше ставлення до системи освіти, про яку нині досить багато говорять,яка в педагогічних колах і засобах масової інформації одержала назву Болонського процесу? І  що це, скажіть, за освіта, коли чимало студентів не знають речей ґрунтовних, засадничих, натомість вивчають лише якісь вузькі предмети, не обтяжуючи себе знаннями, без яких важко почуватися інтелігентною людиною?

— Я  з вами цілком згоден. Це питання консерватизму.  Тобто консерватизм, крім багато чого іншого, це заглиблення в історію, у часи виникнення людності, націй, всесвіту, планет і таке інше. Ми хочемо зберегти оцю пам’ять од витоків до сьогодення. А завдяки системі освіти, про котру ви говорите, нам   заноситься освіта, що має значення лише в якійсь окремій галузі діяльності. Наприклад, у торгівлі. І все! Зі студента роблять лише торговця чи маркетолога на підприємстві, чи вузького менеджера. У нас ніколи такої освіти не було, а була освіта фундаментальна. Все, що є в неї позитивного (а це якраз і має щонайтісніший стосунок до консервативної ідеології), необхідно від неї взяти й  зберігати. А починати треба з того, щоб кожна людина мала світоглядну модель розвитку. Щоб вона розуміла, як створювався всесвіт. Яке місце в ньому посідає Україна, яке її місце в Європі, Євразії, на всій планеті? Які існують закони, за якими розвиваються суспільства? Які закони соціального управління? Що можна очікувати від тієї чи іншої моделі розвитку суспільства? Наприклад, американського. Для мене, скажімо, жодної таємниці немає, що це — живий покійник, живий мрець, який ходить до пори і лякає усіх на своєму шляху. Переконаний, що іще на пам’яті нашого покоління цієї імперії не буде. Вона повністю повторить шлях колишнього СРСР. І мені зараз часом смішно, коли високопоставлені представники України ледь не тремтять від страху, скажімо, перед послом США, котрий намагається вказувати, як тут діяти, що впроваджувати… Мовляв, це ж наддержава, а вона може зробити все, що завгодно. Виключаючи фактор Бога. От це страшно! Люди не вірять і не розуміють, що й найбільші держави, особливо ті, які набрали дуже багато гріхів на себе, неминуче зникатимуть. Чимало дослідників, футурологів передбачають, що Сполученим Штатам Америки залишилося існувати десять-п’ятнадцять років. То чого їх лякатися? А нам своє треба будувати. Бо ми природні, і через те — вічні. СРСР була штучна імперія. Америка — штучна імперія. Європейський Союз, про який ви запитували, — штучна імперія. Пригадуєте, в СРСР витворювали якусь химерну спільність — радянський народ. Незалежно від того, хто ти: казах, узбек ти чи українець. В Америці, де свого часу було вісімнадцять мільйонів індіанців, нині залишилося три мільйони. П’ятнадцять мільйонів «аборигенів» просто знищили, загнали у резервації і показують тепер туристам. Решта індіанців «стали» американцями. Те ж саме чиниться в Європі. Там ви не іспанець, не португалець, не італієць, там ви — … європеєць! Скажіть, де є така нація, що це за народ?

Романо-германський світ відходить у минуле, настає доба слов’янського суперетносу

Якщо виходити із законів суспільного розвитку, у Європі існує три суперетноси: германський, романський і слов’янський. Романо-германський світ відходить у минуле, настає доба світу слов’янського. А всередині його головним осередком духовності завжди була і буде Україна. Повторюю: так було завше, незалежно від того, була на її теренах держава чи не була. Українство в усі часи зберігало в собі духовність,  світло і Богоносність ще від доби Кам’яної Могили. Це, якщо хочете, і є консерватизм.

Бо, на відміну від лібералізму, який над усе ставить економічні, матеріальні  цінності. На відміну від соціалізму, який ставить передовсім політичні цінності, владу, ми  віддаємо перевагу цінностям духовним. Відроджуючи духовність у кожному з нас,  духовність всієї нації, ми робимо її непереможною. Ми її робимо великою.

Тому ми виступали завжди і виступаємо  проти вождизму в партії. Через це, зокрема, і їздимо гуртом, усією першою п’ятіркою. Для нас не важливо, хто очолюватиме партію,  головне, щоб природна ідея українського консерватизму, національної віри в свою перемогу поширювалась серед якомога більшої кількості українців, і люди прокинулися.

Знаєте, нині період такий…  Кажуть: якщо Господь хоче когось покарати, він позбавляє  його розуму. Ми ж реально й свідомо ризикуємо життям, про що засвідчив і напад на мене минулого року, розслідування якого і досі не дало результатів. Григорій Іванович Мусієнко, як кажуть, теж на своїй шкірі відчув це. Ми щодня ризикуємо життям,  свободою, родинами, певним життєвим спокоєм і благополуччям. Але не зупиняємося на обраному шляху й прагнемо, щоб за нами йшло якомога більше людей. Щоразу їдемо в той чи інший регіон, аби розповісти співвітчизникам, що відбувається в країні та світі насправді, що нас очікує попереду. Не можу сказати, що слово наше доходить до всіх. Причиною цього, зокрема, є інформаційна блокада навколо Української Консервативної партії. Але ми не розчаровуємося, не  втрачаємо віри й присутності духу. Бо розуміємо, що це процес певної поступовості, що настане час — накотиться хвиля, яку неможливо буде зупинити. Україна постане як одна людина — Богосяйна, Богоносна, духовно наснажена і, безумовно, посяде одне з провідних місць у світі. Не за рахунок агресії чи приниження інших етносів, а лише завдяки своїй внутрішній силі, незнищенній духовності.

— Як ви збираєтеся  українізувати всі ланки влади з Верховною Радою включно і де подінете євреїв, яких, на вашу думку,  у владі непропорційно багато?

— Як її українізувати? Якщо є 78 відсотків етнічних українців, то хочемо, аби на всіх, а не тільки верхніх  щаблях соціальної піраміди, перебували українці. Куди дівати євреїв?— запитуєте. Та нікуди не треба дівати. Вони сьогодні становлять 0, 2 відсотка населення України. Будь ласка, займайте відповідно до цього відсотка своє місце. Але не тільки зверху, не тільки у владі, а й у шахті, на полі й підприємстві, — всюди, де є українські люди.

«Я  — українець російського походження в третьому поколінні, мій син — в четвертому…»

— Запитання російською мовою. «Вот вы говорите: «Украина для украинцев». А как же Крым. И если у меня фамилия далеко не украинская, то, получается, что я не могу получить место в органах власти?»
— Неправильно ви розумієте. Треба відчувати самоідентифікацію: ким ви себе вважаєте? Я, наприклад, українець російського походження вже в третьому поколінні, починаючи з моїх дідів та бабусь. Вони жили і вже вмерли в Україні… Мій син — уже в четвертому поколінні українець російського походження. Я себе ідентифікую з українством, але не можу сказати: «Я етнічний українець», а можу: я — українець російського походження. Діди мої з Курщини, яка споконвіку була українською. Як і Білгородщина, і Орловщина, як частина Воронежчини. Тому тут, повторюю, проблема в самоідентифікації. Мені здається, що більшість людей в Україні себе самоідентифікують українцями. Нехай ця людина буде й українцем єврейського походження. Людина ж не винна в тому, що вона від народження належить до тієї чи іншої нації. Проблема в тому, що якщо ти живеш серед українства, якщо ти отримав освіту в Україні, їв український хліб, якщо тебе виховали українці, то як ти можеш зневажливо чи вороже ставитися до них?  Хіба їх можна постійно ошукувати, експлуатувати, видирати те, що тобі зовсім не належить. Безумовно, такі люди-здирники  нам не потрібні — навіть етнічні українці. Тому проблема  в самоідентифікації. Але, безперечно, первинне — це кров, етнічна належність до тієї чи іншої нації. І тоді гідне місце в Україні буде і українцям російського походження, і єврейського, і татарського, і всім іншим.

Віра: будемо дотримуватися своєї!

— Як Ви ставитеся до християнської протестантської церкви, адвентистів сьомого дня і чи не стоять за нею представники організованого єврейства?

— Віру кожен обирає сам… Іще в п’ятдесят п’ятому році після Різдва Христового Андрій Первозванний благословив наш український люд на Православ’я. Але в жодному разі ми не можемо дистанціюватися від носіїв прадавньої, дохристиянської віри, яка існувала на наших теренах.

Вважаю, що ми як носії українства увібрали якраз оці три віри: прадавня традиційна віра та її продовження у вигляді християнського православ’я і частинка католицизму як грецького обряду. Тому якби держава надавала підтримку саме цим, природно притаманним нам релігіям, то у нас би не виникала величезна проблема у зв’язку з  появою сект, проповідників, котрі невідомо про що говорять і які цінності насправді сповідують. Свою віру ми перевірили впродовж тисячі років, якщо мовити про християнство. Якщо говорити про віру прадавню, віру наших далеких пращурів, то — протягом кількох тисячоліть.  Тож навіщо, скажіть,  нам міняти віру своїх предків? Будемо дотримуватися своєї!