Прес-конференція відбулася 17 лютого у Львові напередодні регіонального Форуму національно-патріотичних сил. Звертаючись до представників центральних та регіональних мас-медіа, голова УКП зазначив, що він та його колеги з першої п’ятірки виборчого списку УКП приїхали до «другої столиці» нашої великої України, аби розповісти, з чим партія йде на парламентські перегони, про те, що головна мета партії — розбудова Української України, де пануватиме українська мова, українська влада, український виробник та споконвічна українська культура.
Важливо також, вважає лідер українських консерваторів, якомога ширше донести саму ідею новочасного українського консерватизму. Якщо комуно-соціалісти орієнтуються на Росію, а доморощені ліберали на Америку, то консерватори-традиціоналісти — тільки на Україну, на україноцентризм. Українські консерватори переконані, що єдиний господар Української Держави — Українська титульна нація, і тому влада має бути представлена переважно українцями. Земля, надра, інші природні ресурси України, стратегічні підприємства, загальнодержавні засоби масової інформації мають належати Українській нації.
«Нині ж, згідно з оприлюдненими даними, — сказав Георгій Щокін, — майже половина парламенту та інших владних структур заповнені представниками єврейської меншини, всі найбагатші люди нинішньої України — переважно євреї, яким належать найбільші підприємства та загальнодержавні телеканали. У результаті такого жахливого пограбування України чисельність українства зменшується щорічно на півмільйона осіб. Цьому черговому геноциду українства треба покласти край!»
Власне, для цього й створена Українська Консервативна партія, абсолютну більшість якої становлять українці і яка не має у своїх лавах чужинських олігархів, нардепів чи урядовців. Презентуючи журналістам своїх колег-консерваторів з першої п’ятірки виборчого списку УКП, які приїхали на своєрідні оглядини до Львова, лідер УКП зазначив: «По суті, перед вами — українські камікадзе, які мають ім’я, пристойну роботу, дружин, дітей та онуків, але виступили проти чужинського засилля і прагнуть розбудови Української України. І ми віримо, що це неодмінно станеться».
Георгій ЩОКІН: «БОРЕМОСЯ ЗА ТЕ, ЩОБ НАЦІОНАЛІЗМ СТАВ ДЕРЖАВНОЮ ІДЕОЛОГІЄЮ УКРАЇНИ» 17 лютого 2006 року у Львові відбувся регіональний Форум національно-патріотичних сил, організований Львівською обласною організацією Української Консервативної партії. До древнього міста Лева з’їхалися делегати, які представляли Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, Закарпатську, Волинську області, а першу скрипку в цьому прекрасно організованому дійстві грали, безумовно, господарі. Відбувалося воно, так би мовити, за повного аншлагу в Драматичному театрі імені Марії Заньковецької.
Під оплески присутніх на сцену один по одному піднялися голова Української Консервативної партії Георгій Щокін, Микола Сенченко, Микола Головатий, Василь Яременко, Григорій Мусієнко, які услід за лідером партії відкривають виборчий список УКП на парламентських перегонах-2006. Кожен з них висловив своє бачення нинішньої суспільно-політичної ситуації в країні, виходу з нинішньої кризи влади, а розлогу картину соціального й політичного буття країни змалював слухачам у своїй доповіді лідер українських консерваторів Георгій Щокін. Він відповів також на численні запитання делегатів Форуму.
Гроші, вкрадені чужинськими олігархами, треба повернути українському народові
— Як українські консерватори ставляться до ідеології українського націоналізму?
— Це наша ідеологія, ми до неї не «ставимося», а сповідуємо. І боремося за те, щоб націоналізм став державною ідеологією України.
— Як, на Ваш погляд, подолати безробіття молоді?
— Необхідно створити умови для того, щоб Україна стала багатою державою. Як це зробити одразу? Взяти гроші в отих 15 олігархів, які у нас із вами вкрали понад 15 мільярдів доларів (а це майже річний бюджет України) і за їхній рахунок почати будувати заможне українське життя.
Лебідь, Рак і Щука українського парламенту
— Чи вірите Ви в те, що «помаранчеві» об’єднаються в майбутньому парламенті?
— Знаєте, вони вже там і «помаранчеві», і «червоні», і соціалісти, і НСНУ, і БЮТ… Це надто різновекторні політичні сили, до того ж дуже штучно створені, без жодної природної ідеології. Через те, на мою думку, будь-яке їх поєднання може бути тільки штучним і тимчасовим.
І управлінець, і поет, і …Львова голова?
— Георгію Васильовичу, кого підтримує на посаду мера Львова Українська Консервативна партія?
— Василя Куйбіду, з яким ми до останнього часу плідно співпрацювали. До речі, у виборчі списки «Нашої України» він пішов із записом у трудовій книжці: віце-президент Міжрегіональної Академії управління персоналом. Ми — за нього, бо це і відповідальний управлінець, і цікавий поет, це дуже порядна, чесна й достойна українська людина широкого світогляду. Сподіваюся, так думають і чимало львів’ян, які також симпатизують йому і хочуть, аби після чотирирічної перерви Василь Куйбіда знову став міським головою Львова.
УГКЦ як оберіг українства
— Як українські консерватори ставляться до Української греко-католицької церкви?
— До УГКЦ ми завжди ставилися з великою шаною і повагою. Взагалі вважаємо, що греко-католицька церква відіграла величезну роль в історії України, бо зуміла зберегти українство, істинний українських дух і патріотизм. На відміну від Церкви Православної, більшість якої донині перебуває під орудою російського патріарха, греко-католицька церква боронила українство і від зросійщення, і від ополячення.
— Які перспективи розвитку приватної вищої освіти в Україні?
— Якщо вдасться встановити й запустити в усі сфери українського буття модель національної демократії, принципи якої ми проголошуємо, то перспективи, безумовно, будуть. Якщо ж залишиться нинішня сіоно-соціалістична влада, то майже жодних перспектив для приватної освіти не зостанеться. Кілька днів тому горе-міністр С. Ніколаєнко, виступаючи на одній з нарад, повідомив, ніби він вже закрив близько тисячі філій, а ще за кілька років знищить всі. Таке враження, що людина від цього отримує насолоду. Звісно, за такої позиції владного освітянського чиновництва навряд чи можуть бути перспективи у вищої освіти в Україні. Тому треба змінювати владу.
Засилля чужинців краще долати разом, ніж поодинці
— Хто і як може об’єднати справжні українські сили для перемоги над чужинським засиллям? Чому так мало рекламує себе ваша партія?
— А хто, як не ми, об’єдуватиме? Ми з вами для того й зібралися тут. Є переломні періоди в історії нації й людства загалом, коли дії навіть однієї людини, не кажучи вже про дії організації, можуть вплинути навіть на світові процеси. А нас он скільки сидить тут, у залі!.. І кожен прийшов сюди, бо йому болить нинішнє чужинське засилля, кожен прагне змінити ситуацію, аби врешті постала Українська Україна.
Ми недостатньо себе рекламуємо. У доповіді я називав тих, хто володіє радіо- і телеканалами. Ясна річ, вони українську національну ідею, яку сповідують українські консерватори, не рекламуватимуть і до студій своїх не допустять. Тому треба йти від зворотнього: якщо нас лають — отже, правда на нашому боці. Це вже не раз підтверджувало життя.
— У ваших періодичних виданнях достатньо викривається агресивна суть міжнародного сіонізму і менше уваги надається іншій загрозі українству — російському імперіалізму.
— Проти російської експансії в різних сферах, проти втручання в українське буття «північного сусіда» ми виступаємо повсякчас, лівий соціалістичний фланг постійно й часом нещадно критикуємо, бо розуміємо: це — одна з найбільших геополітичних загроз. Тож українські консерватори виступають за єдину державну мову — українську. Бо за так званої двомовності українська мова може опинитися в підпіллі. Нинішні найголовніші рубежі — українська мова і українська земля, яка не може бути ніким приватизована. Захистимо ці рубежі — врятуємо Україну!
Рідна українська віра — світлоносна
— Георгію Васильовичу, як ви ставитеся до відродження рідної української віри?
— Щодо обговорення питання віри на таких масових заходах, як нинішній, то завжди є побоювання, що хтось щось не так зрозуміє. Однак, незважаючи на це, я відверто висловлю своє ставлення до прадавньої віри. Вона була світлоносна. Була богоносна. Через те наші пращури сприйняли християнство як продовження прадавньої української віри. У своїй душі я не маю жодного застереження проти цієї віри. З її ритуалів, обрядів чимало перейшло в християнську релігію. На теренах МАУП ми спорудили кілька християнських православних капличок: сербську православну в пам’ять загиблих слов’янських братів і сестер внаслідок злочинних бомбардувань натовських агресорів, православну українську та вірменську на честь 1700-річчя прийняття вірменами християнства як державної релігії. Зараз спільно з православною церквою створюємо православний козацький ліцей. Водночас є пропозиція рідновірів відновити храм рідних богів. Невдовзі такий храм постане в нашому парку Трипільської культури.
Майже неймовірна, але щаслива історія про МАУП
— Хто вас фінансує?
— Одне одного й фінансуємо… Міжрегіональна Академія управління персоналом має п’ять газет, два журнали, книжкове видавництво, чимало з видань продаються за кордоном. Ці гроші ми витрачаємо на партійні цілі. Звернулися також до людей. Хто десять гривень надіслав, хто тисячу, хто п’ять тисяч… Бо, повторюю, якщо ідея штучна, непотрібна, то її треба дуже потужно рекламувати й фінансувати. А якщо ідея природна, як у нас, то вона передається від людини до людини.
— Георгію Васильовичу, як створювалася МАУП?
З чого все починалося?
— До вас чимало журналістів звертались до мене з цим запитанням, коли я відповідав, то чимало з них скептично посміхалися. І нехай. А було так. 1989 року, за два роки до нашої з вами незалежності, одразу після захисту кандидатської дисертації в Київському Національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, я створив навчально-впроваджувальний центр «Кадри». Запропонував знову ж таки навчально-методичні розробки з управління людськими ресурсами — надзвичайно дефіцитні на ті часи. До речі, майже всі мої праці кінця 80-х — початку 90-х написано російською. У такий спосіб ми заробляли гроші, розсилаючи ті методики в усі кінці колишнього Радянського Союзу. І невдовзі заробили їх стільки, що вистачило для відкриття Міжрегіональної Академії управління персоналом.
А починалося як?.. Спершу був стіл і стілець, за яким я працював. Невдовзі запросив товариша, а запросивши, попередив, що зарплати не отримуватиме принаймні місяців з п’ять. Той погодився. Після переможної епопеї з методиками почали створювати інститути спільно з іншими країнами. І досі, наприклад, Азербайджан постійно присилає нам групу своїх студентів навчатися за рахунок держбюджету. А скажімо, Арпад Гьонц, президент Угорщини, надав для МАУП дуже потужне комп’ютерне обладнання за те, що ми створили спільний з цією країною інститут. Єльцин ні коштів на розвиток інституту, ні обладнання не надав, хоча цим інститутом тоді керував Віктор Ющенко. Недавно студенти виступили з пропозицією зняти табличку з його ім’ям зі стіни вищого навчального закладу, і ми пішли їм назустріч. Зараз американці дають мільйон сто тисяч доларів на відкриття спільного українсько-американського інституту імені Джорджа Вашингтона… Ось такий розмах справи, яка шістнадцять років тому починалася зі стола й стільця. І справді: майже неймовірна історія. Однак щаслива не лише для мене, а й для всіх, хто навчається й працює тут.
— Як українські консерватори ставляться до ідеології українського націоналізму?
— Це наша ідеологія, ми до неї не «ставимося», а сповідуємо. І боремося за те, щоб націоналізм став державною ідеологією України.
— Як, на Ваш погляд, подолати безробіття молоді?
— Необхідно створити умови для того, щоб Україна стала багатою державою. Як це зробити одразу? Взяти гроші в отих 15 олігархів, які у нас із вами вкрали понад 15 мільярдів доларів (а це майже річний бюджет України) і за їхній рахунок почати будувати заможне українське життя.
Лебідь, Рак і Щука українського парламенту
— Чи вірите Ви в те, що «помаранчеві» об’єднаються в майбутньому парламенті?
— Знаєте, вони вже там і «помаранчеві», і «червоні», і соціалісти, і НСНУ, і БЮТ… Це надто різновекторні політичні сили, до того ж дуже штучно створені, без жодної природної ідеології. Через те, на мою думку, будь-яке їх поєднання може бути тільки штучним і тимчасовим.
І управлінець, і поет, і …Львова голова?
— Георгію Васильовичу, кого підтримує на посаду мера Львова Українська Консервативна партія?
— Василя Куйбіду, з яким ми до останнього часу плідно співпрацювали. До речі, у виборчі списки «Нашої України» він пішов із записом у трудовій книжці: віце-президент Міжрегіональної Академії управління персоналом. Ми — за нього, бо це і відповідальний управлінець, і цікавий поет, це дуже порядна, чесна й достойна українська людина широкого світогляду. Сподіваюся, так думають і чимало львів’ян, які також симпатизують йому і хочуть, аби після чотирирічної перерви Василь Куйбіда знову став міським головою Львова.
УГКЦ як оберіг українства
— Як українські консерватори ставляться до Української греко-католицької церкви?
— До УГКЦ ми завжди ставилися з великою шаною і повагою. Взагалі вважаємо, що греко-католицька церква відіграла величезну роль в історії України, бо зуміла зберегти українство, істинний українських дух і патріотизм. На відміну від Церкви Православної, більшість якої донині перебуває під орудою російського патріарха, греко-католицька церква боронила українство і від зросійщення, і від ополячення.
— Які перспективи розвитку приватної вищої освіти в Україні?
— Якщо вдасться встановити й запустити в усі сфери українського буття модель національної демократії, принципи якої ми проголошуємо, то перспективи, безумовно, будуть. Якщо ж залишиться нинішня сіоно-соціалістична влада, то майже жодних перспектив для приватної освіти не зостанеться. Кілька днів тому горе-міністр С. Ніколаєнко, виступаючи на одній з нарад, повідомив, ніби він вже закрив близько тисячі філій, а ще за кілька років знищить всі. Таке враження, що людина від цього отримує насолоду. Звісно, за такої позиції владного освітянського чиновництва навряд чи можуть бути перспективи у вищої освіти в Україні. Тому треба змінювати владу.
Засилля чужинців краще долати разом, ніж поодинці
— Хто і як може об’єднати справжні українські сили для перемоги над чужинським засиллям? Чому так мало рекламує себе ваша партія?
— А хто, як не ми, об’єдуватиме? Ми з вами для того й зібралися тут. Є переломні періоди в історії нації й людства загалом, коли дії навіть однієї людини, не кажучи вже про дії організації, можуть вплинути навіть на світові процеси. А нас он скільки сидить тут, у залі!.. І кожен прийшов сюди, бо йому болить нинішнє чужинське засилля, кожен прагне змінити ситуацію, аби врешті постала Українська Україна.
Ми недостатньо себе рекламуємо. У доповіді я називав тих, хто володіє радіо- і телеканалами. Ясна річ, вони українську національну ідею, яку сповідують українські консерватори, не рекламуватимуть і до студій своїх не допустять. Тому треба йти від зворотнього: якщо нас лають — отже, правда на нашому боці. Це вже не раз підтверджувало життя.
— У ваших періодичних виданнях достатньо викривається агресивна суть міжнародного сіонізму і менше уваги надається іншій загрозі українству — російському імперіалізму.
— Проти російської експансії в різних сферах, проти втручання в українське буття «північного сусіда» ми виступаємо повсякчас, лівий соціалістичний фланг постійно й часом нещадно критикуємо, бо розуміємо: це — одна з найбільших геополітичних загроз. Тож українські консерватори виступають за єдину державну мову — українську. Бо за так званої двомовності українська мова може опинитися в підпіллі. Нинішні найголовніші рубежі — українська мова і українська земля, яка не може бути ніким приватизована. Захистимо ці рубежі — врятуємо Україну!
Рідна українська віра — світлоносна
— Георгію Васильовичу, як ви ставитеся до відродження рідної української віри?
— Щодо обговорення питання віри на таких масових заходах, як нинішній, то завжди є побоювання, що хтось щось не так зрозуміє. Однак, незважаючи на це, я відверто висловлю своє ставлення до прадавньої віри. Вона була світлоносна. Була богоносна. Через те наші пращури сприйняли християнство як продовження прадавньої української віри. У своїй душі я не маю жодного застереження проти цієї віри. З її ритуалів, обрядів чимало перейшло в християнську релігію. На теренах МАУП ми спорудили кілька християнських православних капличок: сербську православну в пам’ять загиблих слов’янських братів і сестер внаслідок злочинних бомбардувань натовських агресорів, православну українську та вірменську на честь 1700-річчя прийняття вірменами християнства як державної релігії. Зараз спільно з православною церквою створюємо православний козацький ліцей. Водночас є пропозиція рідновірів відновити храм рідних богів. Невдовзі такий храм постане в нашому парку Трипільської культури.
Майже неймовірна, але щаслива історія про МАУП
— Хто вас фінансує?
— Одне одного й фінансуємо… Міжрегіональна Академія управління персоналом має п’ять газет, два журнали, книжкове видавництво, чимало з видань продаються за кордоном. Ці гроші ми витрачаємо на партійні цілі. Звернулися також до людей. Хто десять гривень надіслав, хто тисячу, хто п’ять тисяч… Бо, повторюю, якщо ідея штучна, непотрібна, то її треба дуже потужно рекламувати й фінансувати. А якщо ідея природна, як у нас, то вона передається від людини до людини.
— Георгію Васильовичу, як створювалася МАУП?
З чого все починалося?
— До вас чимало журналістів звертались до мене з цим запитанням, коли я відповідав, то чимало з них скептично посміхалися. І нехай. А було так. 1989 року, за два роки до нашої з вами незалежності, одразу після захисту кандидатської дисертації в Київському Національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, я створив навчально-впроваджувальний центр «Кадри». Запропонував знову ж таки навчально-методичні розробки з управління людськими ресурсами — надзвичайно дефіцитні на ті часи. До речі, майже всі мої праці кінця 80-х — початку 90-х написано російською. У такий спосіб ми заробляли гроші, розсилаючи ті методики в усі кінці колишнього Радянського Союзу. І невдовзі заробили їх стільки, що вистачило для відкриття Міжрегіональної Академії управління персоналом.
А починалося як?.. Спершу був стіл і стілець, за яким я працював. Невдовзі запросив товариша, а запросивши, попередив, що зарплати не отримуватиме принаймні місяців з п’ять. Той погодився. Після переможної епопеї з методиками почали створювати інститути спільно з іншими країнами. І досі, наприклад, Азербайджан постійно присилає нам групу своїх студентів навчатися за рахунок держбюджету. А скажімо, Арпад Гьонц, президент Угорщини, надав для МАУП дуже потужне комп’ютерне обладнання за те, що ми створили спільний з цією країною інститут. Єльцин ні коштів на розвиток інституту, ні обладнання не надав, хоча цим інститутом тоді керував Віктор Ющенко. Недавно студенти виступили з пропозицією зняти табличку з його ім’ям зі стіни вищого навчального закладу, і ми пішли їм назустріч. Зараз американці дають мільйон сто тисяч доларів на відкриття спільного українсько-американського інституту імені Джорджа Вашингтона… Ось такий розмах справи, яка шістнадцять років тому починалася зі стола й стільця. І справді: майже неймовірна історія. Однак щаслива не лише для мене, а й для всіх, хто навчається й працює тут.