Однак насправді дуже скоро найприбутковіші об’єкти державного майна опинилися у власності можновладців та наближених до них спритників, які згодом перетворилися на олігархів. Бо, скупивши майже за безцінь основні промислові підприємства країни, вони за короткий час повернули собі витрачені кошти й почали отримувати надприбутки. А мільйони українців залишилися з папірцями-сертифікатами, які вже нічого не вартували.
Це масштабне пограбування людей, як і попередні, що пов’язані з вкладами в Держощадбанку, трастовими пірамідами тощо, влада (а в ній вже 15 років обертаються ті ж самі персоналії) не пояснила й досі. Не повертається народу вкрадене, в тому числі й «заморожені» заощадження. Навпаки, розкрадання державного майна триває. Тепер зажерливі нувориші перекинулися на захоплення землі в міських та приміських зонах. Якщо в сільській місцевості землю так-сяк розпаювали, то в містах вона цілковито опинилася в руках корупціонерів.
Яскравий приклад цього нинішні діяння більшості депутатів міської ради Києва, де земельні ділянки найдорожчі в Україні (150 тисяч доларів за сотку в центрі столиці і 20 тисяч доларів – на околиці). Попередній мер Києва Олександр Омельченко зрозумів (хоч із запізненням), що треба змінювати порядок розподілу землі в місті. За підтримки депутатів Київради він ухвалив рішення від 19.07.2005 року, яке забороняло (п.8.5) продавати земельні ділянки або надавати їх у довгострокову оренду без проведення аукціону чи конкурсу. І такий порядок існував до вересня 2006 року.
Але це, виявляється, не влаштовувало нового столичного голову Леоніда Черновецького та його команду. Сколотивши більшість у Київраді (а точніше, змовившись), він 28 вересня 2006 року ухвалив рішення про вилучення пункту 8.5 згаданого рішення 2005-го року. Пояснення такого кроку, як завжди, було демагогічним, мовляв, накопичилися сотні земельних питань, багато киян бажають отримати ділянки.
Одразу ж було розподілено 100 земельних ділянок без аукціону чи конкурсу. І хто ж став щасливчиком після такого подарунка (бо на аукціоні вартість ділянки зростає в 3-5 разів)? Як повідомив журналістам депутат Київради Юрій Дмитрук, за кожним покупцем (людиною грошовитою) стояв депутат міськради. Ясна річ, той, хто має змогу вирішити земельне питання, натискаючи на кнопку в сесійній залі, не зацікавлений у проведенні аукціону. Краще ж отримати хабара від того, кому ця земля вкрай потрібна. Тому й не дивно, що тепер кожна сесія Київради перенасичена саме питаннями розподілу землі, ніби важливіших проблем у киян немає. Водночас хай спробує пересічний столичний житель отримати землю під гараж або спорудження власного житла (на що, до речі, має право за законом). Навряд це йому вдасться без чималого хабара.
Подібна картина спостерігається і в інших великих містах, де ігноруються земельні аукціони та конкурси. За нинішньої багатопартійної системи навіть мери іноді стають безсилими в питаннях розподілу земельних ділянок, натикаючись на змову більшості фракцій. На цьому тлі велике здивування викликало у громадськості вето Президента України, яке він нещодавно наклав на Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження прозорих механізмів продажу земельних ділянок та набуття права на оренду земельних ділянок.
Що ж відбувається? З одного боку влада ніби прагне чесного, прозорого продажу (оренди) землі несільськогосподарського призначення (на аукціонах, конкурсах), а з другого – певні політичні сили хочуть і далі дерибанити її. За словами віце-президента Асоціації міст України та громад Мирослава Пітцика, його об’єднання готує заяву з цього приводу Президенту України, який по-суті не виконує своє зобов’язання бути гарантом конституційних прав органів місцевого самоврядування і прав громадян. Не можна місцеві бюджети позбавляти коштів (і не малих), що мають надходити від земельних аукціонів та конкурсів. Ці кошти йдуть на розвиток міської інфраструктури, насамперед комунального господарства, на будівництво доріг тощо.
На думку депутата Київради Анатолія Семинога, потрібна не лише законодавча база, а й політична воля, аби подолати величезну корупцію, яка сьогодні є в системі розподілу земельних ділянок у містах. Він вважає, що прозорим продажем землі та її орендою можна на 200 відсотків збільшити міський бюджет. При цьому аукціони істотно не вплинуть на вартість забудови на придбаній ділянці. На хабарі чиновникам нині йде більше грошей.
А член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Микола Присяжнюк переконаний, що, так би мовити, комерційні наскоки, якими супроводжується розподіл землі вже 15 років, можна зупинити відповідним удосконаленням Земельного кодексу та створенням і введенням у дію земельного кадастру. До речі, Україна єдина держава на пострадянському просторі, яка досі не має такого кадастру. Хоча Світовий банк виділив нам на його складання 100 мільйонів доларів. Але не туди йдуть ці кошти.
Світовий банк зажадав, щоб аерофотозйомки вели ізраїльські та австрійські структури. І це тоді, коли сучасні світові технології передбачають робити фотозйомки для земельного кадастру з супутника. Ми ж нині проводимо аерофотозйомки. Закінчимо, запишемо дані в журнал, а потім нам скажуть, що все це неправильно, треба робити зйомки з космосу.
З іншого боку, на території міст є відомчі землі. На них розташовані об’єкти, які нібито засекречені. То як бути? Міністерства відстоюють своє право на ці «секретні» території, а держава проводить аерофотозйомки. Певно, якісь впливові сили дуже зацікавлені, аби процес створення земельного кадастру тривав ще багато років.
Микола Присяжнюк навів журналістам такий типовий приклад. В Одесі влада видала одній іноземній компанії всі необхідні дозволи на будівництво розважального комплексу. Коли забудовник приїхав на місце, то виявилося, що майже половина виділеної ділянки землі знаходиться в морі. Нині, як правило, одна ділянка «наповзає» на іншу, двом-трьом особам видаються документи на одну площу. Частково захоплюються рекреаційні та заповідні землі.
І все це триватиме й далі, скільки б ми не звільняли з посад чиновників і скільки разів не мінялася влада. Зловживання будуть доти, доки не з’явиться чітка законодавча база і не завершиться складання земельного кадастру. Громадськість також повинна контролювати питання розподілу земельних ділянок.