РЕКЛАМА:
|
 |
ЧОМУ ІНОЗЕМЦІ ХАПАЮТЬСЯ ЗА ГОЛОВУ, СПІЛКУЮЧИСЬ З УКРАЇНСЬКИМИ СТОМОВАНИМИ ХВОРИМИ?
Пропоную, читачу, аби і ти долучився до розв’язання задачі, яку наша держава поставила перед стомованими хворими. Так от, пенсія цієї категорії інвалідів у середньому складає 350 гривень, а щомісяця на засоби догляду мінімальною є сума в 380 гривень… З логікою у тих, хто таке придумав, як бачимо, не все гаразд. А якщо точніше, то виконання цієї елементарної математичної дії доводить одне: стомовані хворі державі не потрібні. До слова скажу, що один український чиновник, прочитавши лист-прохання від цих інвалідів, так і сказав: «Та розстріляти їх усіх потрібно!»
ВІТЧИЗНЯНІ МОЖНОВЛАДЦІ ВИДІЛЯЮТЬ ІНВАЛІДАМ… НУЛЬ ГРИВЕНЬ
За статистикою, в Україні сьогодні налічується більше, ніж тридцять тисяч стомованих хворих. Їх у нашій державі більше, ніж глухих. Проте проблема ця настільки делікатна, що викликає псевдосором. Можливо, саме він, цей псевдо сором, заважає українським можновладцям зініціювати програму допомоги стома-хворим, як свого часу було зініційовано допомогу хворим на діабет, туберкульоз…
У розвинених суспільствах про цих людей дбають. Наприклад, в Англії на одного стомованого інваліда людина витрачає на рік 4800 доларів, в США – 3400 доларів, в Німеччині – 2500 доларів, а Австралії – 2300 доларів, в Литві – 1200 доларів… В нашій державі – нуль гривень. Так, по замкнутому колу, ми повертаємося до тієї самої задачки, про яку говорилося вище.
Отож часто буває так, що після того, як в результаті віднімання людина отримує далеко менше за нуль число, перед нею виникає найскладніше у світі запитання: «Жити чи не жити?» Багато хто зі стомованих хворих, залишившись наодинці зі своєю проблемою, роками з дому не виходять - неначе заживо хоронять себе. Трапляється, що у відчаї стомовані накладають на себе руки. Щасливчикам таланить на зустріч з друзями по нещастю – вони найтвердіша опора в цій ситуації.
Валентина Щербина уже декілька років поспіль очолює громадську організацію «Спілка інвалідів стомованих хворих «Астом-Ілко». Одразу після операції ця жінка була в страшному відчаї. Тепер пані Валентина втішає інших. І не лише морально підтримує, а й подає, як і має бути поміж людьми, руку допомоги. А ще вона займається каторжною працею – пише листи до тих, в чиїх руках влада і гроші, аби допомогли фінансово – без спеціальних пристроїв стомований хворий приречений. А про те, що й скільки коштує, вже говорилося в «задачці» на одну дію…
Ця жінка оволоділа великою мудрістю – стійко переносити обставини життя, яких не можна змінити. При цьому залишається радісною, енергійною. В міських маршрутках іноді показує квиток інваліда, на що водії знизують плечима й дехто з них зауважує, висловлюючи до жінки недовіру: «І як би то й собі купити такий квиток?» Вона не дратується з того, нічого не пояснює, лише одне думає: «Хай Бог тебе боронить!»
«ЯКЩО ПОМІЧАЄТЕ ЯКЕСЬ ВІДХИЛЕННЯ ВІД НОРМИ – ВІДРАЗУ ОБСТЕЖТЕСЬ»
– На ранній стадії онкозахворювання мені видалили частину кишечника, – розповідає пані Валентина.
– Зазвичай рак в Україні діагностують на останніх стадіях. Очевидно, ви працювали в установі, де від співробітників вимагається бездоганне здоров’я й ведуться систематичні медичні огляди?
– Ні. Я завідувала лабораторією одного із залізобетонних комбінатів Києва. Захворювання вдалося зупинити завдяки тому, що я, помітивши, що з організмом не все гаразд (пішла кров), одразу звернулася до лікаря. Отож хочу всім сказати: люди добрі, якщо помічаєте в своєму організмі якесь відхилення від норми, одразу перевірте свій стан – сучасна медична апаратура дозволяє зробити діагностику на ранніх стадіях захворювання. Так от, лікар, виявивши пухлину, сказав мені: «Ви ще молода жінка, я не хочу ризикувати вашим життям, потрібно робити операцію». Я погодилася.
– А після операції у вас був шок від усвідомлення, що все раптом змінилося…
– Не те слово! Я збиралася працю
вати й далі. Думала взяти відпустку, трішки відпочити, набратися сил... Коли прийшла на завод, мені сказали: «Ми вимушені вас звільнити». То був шок. Я три місяці вила… Потім зустрілася з професором Приймаком з онкоінституту, який переконав, що жити з цією вадою можна і треба жити, дав почитати спеціальну літературу.
– Невже в лікарні не надали психологічної допомоги?
– Якби ж то… В цивілізованому світі перед тим, як зробити операцію людині пояснюють, що її чекає. Більш того, на місце можливого виведення стоми приклеюють спеціальний матеріал, аби можна було до нього звикнути. А у нас людина йде на операцію, а після її завершення опиняється перед страшним фактом. Я знаю одну жінку, якій отвір вивели прямо … на талії. Складається таке враження, що хірурги не надто роздумують над доцільністю своїх дій…
– Серед стомованих хворих, очевидно, є й зовсім молоді люди, й навіть діти. Як можна полегшити їхню долю?
– Зі стомою можна не просто жити, а навіть щасливо й повноцінно проводити свої дні, якщо мати одну умову – спеціальні засоби догляду за стомою. Стомовані хворі вчаться, одружуються, повноцінно працюють. Для цього потрібна одна умова – впевненість у тому, що у них в достатній кількості якісних засобів догляду.
– Чи в Україні їх виготовляють?
– Так, у Вінниці. Але ті засоби догляду неякісні. По-перше, вони дуже великі, їх видно з-під одягу. Якісні засоби догляду виготовляють у Великобританії, Франції, США. Приклеївши цей пристрій, людина може нахилятися в різні боки, їздити на які-завгодно відстані, танцювати, стрибати, бігати, плавати. З вітчизняним засобом, на жаль, людина незахищена – бо він негерметичний… А ще досить дорогий. Тому ті люди, які використовують ці пристрої, не живуть, а мучаться. Часто використовують їх по… 2-3 дні. Одного разу до нас приїхали люди з Данії й почали розпитувати, в яких умовах живуть українські стомовані хворі. Коли ми розповіли правду, а саме те, що люди по декілька днів використовують один пристрій, підрізаючи, миючи його, іноземці схопилися за голову. В цивілізованому світі держави повністю беруть на себе забезпечення цих хворих. Тому там ніхто не мудрує, як пристосувати засіб для повторного використання – їх надають стільки, скільки потрібно людині. Іноді мені хочеться вийти на трибуну й на всю країну звернутися до тих, в чиїх руках влада: «Ви спите чи ні? Невже думаєте, що всім людям так живеться, як вам?...»
Замість післямови. Нещодавно загинув один з дуже багатих українських політиків. За чутками, прагнучи врятувати йому життя, медики вивели потерпілому стому. Моя співрозмовниця каже, що тоді подумала: «Він одужає й зрозуміє, в якій ситуації знаходимося ми, стомовані хворі…» Той політик помер. Пані Валентина журиться: «Хто ж тепер зрозуміє нас?..» Проте надія не мусить згасати. Озовіться, якщо можете допомогти цим людям. Контактний телефон: 527-04-76.
Тетяна ОЛІЙНИК
 |
РЕКЛАМА:
|
Інші статті номеру |
|
